Пролісок

13.04.2017

Зима; холодно; вітер так і ріже, але в землі добре, затишно; там і лежить квіточка в своїй цибулині, прикритої землею і снігом. Але ось випав дощ; краплі проникли крізь сніговий покрив землю до квіткової цибулині і повідомили їй про білому світлі, що над нею. Скоро пробрався туди і сонячний промінь, такий тонкий, що свердлить; він просвердлив сніг і землю і злегка постукав у цибулину.

— Увійдіть! — сказав квітка.

— Не можу! — відповів промінь. — Я ще слабкий, і мені не розкрити цибулини! А ось до літа я зберуся з силами!

— А коли буде літо? — запитав квітка і питав те ж саме у кожного нового гостя — сонячного променя. Але до літа ще довго; сніг ще не весь танув, і калюжки кожну ніч затягувало льодом.

— Як це довго тягнеться! — говорив квітка. — А мені просто не сидиться на місці! Хочеться потягнутися, витягнутися, розкритися, вийти на волю, побачитися з літом! Те блаженне времечко!

І квітка потягнувся у своїй тонкій шкаралупі, розм’якшеною водою, зігрітій снігом і землею, пронизаної сонячними променями. Скоро з землі, під снігом, пробився зелене стебельце зі світло-зеленим бутоном, оточеним, немов ширмочкою, вузенькими, товстенькими листками. Сніг був ще холодний, але весь залитий променями сонця, — він був вже настільки рыхл, що їм легко було пробитися крізь нього, та й самі вони стали тепер сильніше.

— Ласкаво просимо! Ласкаво просимо! — заспівали вони, і квітка виглянув з-під снігу. Сонячні промені пестили і цілували крихітку, так що білосніжна з зеленими жилками чашечка його зовсім розкрилась. Радісно і скромно схилив він голову.

— Милий квіточка! — співали сонячні промені. — Як ти свіжий і ніжний! Ти перший, єдиний! Ти наше улюблене дитя! Ти возвещаешь літо, дивне літо! Незабаром увесь сніг розтане, холодні вітри унесутся геть! Царювати будемо ми! Все зазеленіє! І в тебе з’являться подружки: зацвітуть бузок і жовта акація, а потім троянди, але ти все-таки перший, такий ніжний, прозорий!

Ото була радість! Здавалося, саме повітря співав і звучав, сонячні промені проникали в самі пелюстки і стеблину квітки. І він стояв, такий ніжний, тендітний і в той же час повний сил, в пишному розквіті юної краси, такий чепурний у своєму білому платтячку, з зеленими стрічками, і славив літо. Але до літа ще довго; хмари закрили сонечко, подули холодні, різкі вітри.

— Рано ти з’явився! — сказали вони квітці. — Сила ще на нашій стороні! Стривай, ми поставимо тобі! Сидіти б тобі так сидіти в теплі, а не поспішати франтить на сонечку — не прийшов ще час!

Холод так і щипав. Дні йшли за днями, а не показувалося жодного сонячного променя. Ніжної квіточки хоч замерзнути було впору. Але він був сильніший, ніж підозрював сам; його зміцнювала радісна віра в обіцяне літо. Воно повинно було скоро прийти! Недарма ж про нього сповістили сонячні промені. Квітка твердо вірив їх обіцянки і терпляче стояв на білому снігу у своєму білому вбранні, схиляючи голівку під важкими, густими пластівцями снігу; навколо неї вирували холодні вітри.

— Ти сломишься! — говорили вони. — Завянешь, замерзнеш! Що тобі треба було тут? Навіщо ти дав себе виманити? Сонячний промінь обдурив тебе! Ось так вам і треба тобі тепер! Ех ти, пролісок!

— Підсніжник! — пролунало в холодному ранковому повітрі.

— Підсніжник! — раділи діти, які завітали в сад. — Ось тут росте один, такий милий, чарівний, перший, єдиний!

І слова ці пригріли квітка, немов сонячні промені. Від радості він навіть не відчув, що його зірвали. Він опинився в дитячій ручонке, дитячі губки цілували його. Потім його принесли в теплу кімнату, помилувалися на нього і поставили у воду. Квітка ожив, відродився до життя, подумав, що раптом настало літо.

У старшої дочки, чарівної молодої дівчини, — вона вже була конфірмована — був один серця; він теж був конфірмований і тепер проходив курс наук.

— Ось пожартую з ним! Він подумає, що у нас вже літо! — сказала дівчина, взяла ніжний квіточку і поклала його в запашний листок паперу, на якому були написані вірші про подснежнике. Вони починалися словом «пролісок», а закінчувалися словами: «Тепер, друже мій, ти на всю зиму залишишся дурником!» Так, ось що говорилося в віршах, які вона послала одного замість листа. Квітка опинився в конверті; як там було темно! Він точно знову потрапив в цибулину! І ось він вирушив у дорогу, побував в поштовій сумці, його мацали, комкали; приємного тут було мало, але і цьому прийшов кінець.

Лист дійшло за призначенням; його роздрукували і прочитали. Один серця був так задоволений, що розцілував квітка і сховав його разом з віршами в ящик. Там лежало багато таких же дорогих листів, але всі вони були без квітів; цей з’явився першим, єдиним, як назвали його сонячні промені, і квітка не нарадовался цього!

А часу радіти було в нього досить: минуло літо, минула і довга зима, знов настало літо, і тільки тоді його знову вийняли. Але на цей раз молодий чоловік не був веселий і так сердито почав ритися в листах і паперах, що листок з віршами полетів на підлогу, і пролісок випав з нього. Правда, він висох і сплюснулся, але з-за цього не варто було все-таки кидати його на підлогу! Все-таки лежати на підлозі було краще, ніж згоріти в печі, куди потрапили всі листи і вірші. Що ж сталося? Те, що часто трапляється. Пролісок обдурив молодої людини — це був жарт; дівчина обдурила його — це вже був не жарт. Вона обрала собі влітку нового друга серця.

Вранці сонечко освітило маленький сплюснутий пролісок, виглядав немов намальованих на підлозі. Дівчина, підмітала підлогу, підняла його і вклала в одну з книг на столі; вона думала, що ненароком впустила звідти квітка, приводячи стіл в порядок. І ось квітка знову опинився між віршами, але на цей раз надрукованими, а вони ж важливіше написаних, принаймні обходяться дорожче.

Пройшли роки; книга все стояла на полиці; але ось її взяли, відкрили і почали читати. Книга була хороша: вірші та пісні данського поета Амвросія Стуба; з ними варто познайомитися. Людина, читав книжку, перегорнув сторінку.

— Підсніжник! Недарма його поклали сюди. Бідолаха Амвросій Стуб! Ти теж був проліском серед своїх побратимів! Ти з’явився занадто рано, випередив свій час, і тебе зустріли буйні вітри і негода. Довелося тобі поневірятися з хати у хату, від одного фионского поміщика до іншого, розігруючи роль квітки в склянці з водою або вкладеного в римоване лист! Так, і ти був проліском, оманливе возвестившим літо, непорозумінням, жартом, але все ж ти був першим, єдиним, дихаючим юнацькою свіжістю, датським поетом. Залишайся тут, пролісок! Ти покладено сюди недаремно.

І пролісок знову поклали в книгу; він був задоволений і радий, дізнавшись, що покладений в це прекрасне зібрання пісень недарма і що сам співак був таким же проліском, над яким пожартувала зима. Пролісок зрозумів усе по-своєму, як і ми всяку річ розуміємо по-своєму.

Ось і вся казка про подснежнике.

Короткий опис статті: проліски Хранителі казок: Підсніжник — Казка Ганса Християна Андерсена. Скачати безкоштовно або читати онлайн казки Ганса Крістіана Андерсена.

Джерело: Казка Пролісок — Казка Ганса Християна Андерсена — Казки Андерсена — Казки Андерсона скачати безкоштовно або читати онлайн

Також ви можете прочитати